Комунальний заклад освіти «Середня загальноосвітня школа №47 з поглибленим вивченням іноземних мов та фізико – математичного профілю»
 
м. Дніпро

Сторінка психолога

  1. ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

  1. Характеристика розвитку і поведінки дітей шестирічного віку 

No

page190image5038080

Структури розвитку

page190image5039760

Характеристики

1

Фізичні

page190image5040096

Під час читання уважно стежить очима за текстом. Нетерплячість – характерна риса. Цього віку. Вчиться розрізняти праву і ліву сторони. Швидко стомлюється, часто хворіє. Любить рухливі ігри й ігри на свіжому повітрі

2

Соціальні

Прагне бути першою. Виявляє дух суперництва та ентузіазм, що можна використовувати в навчальних цілях. Сама придумує правила поведінки. Часто виходить за межі дозволеного. «Розквітає» у відповідь на похвалу чи заохочення, невдачі сприймає дуже важко. Прагне увесь час одержувати задоволення, любить сюрпризи. Дуже чутлива до критики, але охоче критикує інших. Експериментує з індивідуальною і груповою відповідальністю. Велике значення надає дружбі, часто має одного кращого друга. Школа разом з родиною стає впливовим соціальним чинником

3

Мовні

Охоче пояснює різні речі, показує і коментує. Полюбляє жартувати і відгадувати загадки, поговорити у класі

4

Пізнавальні

Полюбляє ставити запитання. Любить нові ігри, ідеї. Навчається краще, роблячи самостійні відкриття. Береться за більшу кількість справ, ніж може зробити. Розігрує драматичні сценки. Починає виявляти цікавість до оволодіння навичками і методиками навчальної діяльності. Навчання за допомогою гри ефективніше, ніж за допомогою книг. Вивчення будь-якого матеріалу має бути прив’язане до дійсності. Характерне зростання творчої активності. Любить розфарбовувати, малювати. Під час виконання завдань захоплюється кількістю зробленого, ігноруючи якість

5

Зорові

Діти не повинні багато списувати з дошки. Здатність контролювати рух очей дає можливість учитися читати

6

Рухові

Не слід штучно знижувати високий рівень шуму й активності. Варто дозволяти дітям працювати стоячи. Слід чергувати навчальні заняття з ігровими і фізкультурними паузами 

 

 

 

КОРИСНЕ ДЛЯ БАТЬКІВ

«Що таке готовність до шкільного навчання? Як допомогти дитині підготуватися до шкільного навчання?» 

 

Веселі й святково одягнені, з букетами квітів йдуть першого вересня діти до школи. Кожен із них сподівається бути зразковим учнем і отримувати гарні оцінки, любити свого вчителя й школу і взагалі розраховує на цікаве, веселе життя. Поділяють цей радісний настрій і вчителі.: «От мої діти. Які вони всі гарні! Треба тільки знайти до кожного з них свій «золотий ключик».

Але минає зовсім небагато часу і ми чуємо: «Мамо, а чи довго мені ще ходити до школи? Я вже стомилася...»; «А коли будуть канікули? Все вчимося, вчимося...».

А з іншого боку можна почути скарги вчителів на труднощі, що виникають у роботі.

У чому причина невдоволення? Яким дітям важко вчитися і з якими важко працювати вчителю?

«Чи не рано, - з тривогою запитують мами, - садити шестирічок за парти, позбавляти безтурботного дитинства, витівок, ігор?» Може, ми й справді квапимося? Насамперед, необхідно розрізняти психологічну непідготовленість до школи, яка можлива й у 7, і в 8 років, і принципову неможливість навчання у 6 років.

Неготові до шкільного навчання діти завдають учителю найбільше клопоту. Як, правило, саме з цієї категорії «ведуть свій родовід» відстаючі учні. Найчастіше ці діти бувають неуважними на уроці, випадають із загальної роботи класу, нарешті, у них швидко зникає бажання вчитися й інтерес до шкільного життя.

Як можна визначити психологічну готовність чи неготовність дітей до школи? Що ж таке, за нашими уявленнями, «зрілий дошкільник?»

«Дошкільну зрілість» можна визначити як цілісний психічний стан дитини дошкільного віку, що характеризується високим ступенем розвитку тих якостей і процесів, що переживають свій розквіт саме в дошкільний період дитинства і для яких цей період є сенситивним. Для 6-річних дітей із гарним психічним розвитком найтиповіший кооперативно - змагальний рівень спілкування з однолітками, довільність у сфері спілкування з дорослим і відкриття дитиною своїх переживань у сфері самосвідомості. Крім того, принципово важливими є : 

- сформовані прийоми ігрової діяльності;

- розвинені соціальні емоції і високий (для даного періоду) рівень морального розвитку;

- розвинена уява;
- високий рівень наочно-образного мислення, пам’яті, мовлення. Варто звернути увагу на сам факт недостатньої підготовленості до

шкільного навчання значної частини дітей, що приходять до школи. Це створює труднощі для всіх. Важко насамперед самим дітям, важко батькам, важко вчителю та іншим учням класу, змушеним пристосовуватися до спільної навчальної діяльності з цими дітьми.

Виділяють три основні групи труднощів, з якими зустрічаються неготові до школи діти. Перша група ускладнень стосується системи взаємин і взаємодії з однолітками (невміння слухати товариша і стежити за його роботою, змістовно спілкуватися з однолітками, погоджувати з ними свої дії), друга – сфери спілкування з дорослим (нерозуміння умовності запитань учителя, його особливої позиції, специфічності навчальних ситуацій і навчального спілкування), третя – сфери власної самосвідомості (завищена оцінка своїх можливостей і здібностей, необ’єктивне ставлення до результатів своєї діяльності, неправильне сприйняття оцінок учителя). Ці три групи труднощів відбивають основні сторони психологічної готовності дитини до школи і шкільного навчання. Відповідно і показники психологічної готовності до школи розподіляються на ці групи.

Як це не парадоксально звучить, саме ранній початок шкільного навчання створює необхідні умови для практичного розв’язання проблеми психологічної готовності дітей до школи.

Раннє виявлення у дитини будь-яких здібностей нічого не говорить про її готовність чи неготовність до школи. Навіть безсумнівні математичні здібності не можуть бути гарантією успіхів на шкільних уроках математики. Для успішного навчання необхідно ще багато з того, чого в дошкільника поки просто немає.

Отже, що ж містить у собі поняття психологічна готовність до школи? Компонентами психологічної готовності є інтелектуальна, особистісна, вольова.

Інтелектуальна готовність не зводяться до наявного в дитини словникового запасу, спеціальних умінь і навичок. Чинні програми, їх засвоєння вимагають уміння порівнювати, аналізувати, узагальнювати, робити самостійні висновки.

Особистісна готовність виражається у ставленні дитини до школи, до навчальної діяльності, до вчителів, до самої себе. Якщо дитина не готова до соціальної позиції школяра, то навіть за наявності необхідного запасу умінь і навичок, високого рівня інтелектуального розвитку їй буде важко в школі. Такі першокласники поводяться в школі, як – то кажуть, по дитячому, вчаться дуже не рівномірно. Вони успішні, якщо заняття викликають у них безпосередній інтерес, але якщо інтересу немає і діти мають виконувати завдання з почуттям відповідальності, то такий першокласник робить їх недбало, наспіх, йому важко досягти потрібного результату.

До шести років відбувається формування основних елементів вольової дії: дитина здатна поставити мету, прийняти рішення, намітити план дії, виконати його, докласти певних зусиль у випадку подолання перешкоди, оцінити результат своєї дії. У шестирічному віці мета досягається більш успішно за умови ігрової мотивації і оцінки поведінки з боку однолітків. Важливим є уміння підпорядковувати свою поведінку новим нормам і правилам, орієнтуватися на вказівки вчителя, звернені до класу в цілому, здатність і бажання уважно слухати і точно виконувати ці вказівки.

У цьому віці необхідно розвивати здатність діяти за моральними мотивами, за необхідності відмовляючись від того, що безпосередньо приваблює, тому що шестирічна дитина здатна співпідпорядковувати мотиви своєї поведінки. Першочергове значення у формуванні волі має виховання мотивів досягнення мети, а саме: прагнення не пасувати перед труднощами, не відмовлятись від визначеної мети, навіть коли виникають перешкоди. 

 

 

 Профілактика шкідливих звичок                           (наркоманії, алкоголізму, тютюнопаління)

27.11.17.

Пройшла лекція для 9 класів, за допомогою голови ОГ "Альтернативний погляд".

Найвища цінність суспільства - людина, її життя і здоров'я. Проте з кожним роком стає все більше факторів, що негативно впливають на життєдіяльність людей. Біді ж краще запобігти, ніж боротись з її наслідками, часто трагічними. 

 

 

Семінар 01.11.17.​ 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Профілактіка агресивної поведінки учнів.
Агресивна поведінка дітей і підлітків
Прояви агресії, стали частиною нашого повсякденного життя, ми зустрічаємось з нею удома, у школі, на вулиці.
Під агресією мається на увазі будь-яка навмисна дія у фізичній або словесній формі, спрямована на спричинення шкоди, утрати та болю іншим людям або собі самому. Насильство, у свою чергу, ‑ це агресія, спрямована на інших людей.
Розрізняють вербальну й невербальну агресію.
Формами вербальної (словесної) агресії є: обзивання, настирні скарги, зухвалість по відношенню до дорослих або однолітків, висміювання, колючі зауваження з метою викликати в іншої людини неприємні емоції.
Формами невербальної агресії є фізична й нефізична. Агресія фізична ‑ це безпосереднє спричинення болю іншим людям, що більше притаманна хлопчикам, має два варіанти. Перший ‑ це псування оточуючих предметів, а другий ‑ це спричинення болю за допомогою фізичного нападу (різного роду удари, штовхання, підніжки, щипання, кусання, дряпання, викручування рук, паплюження, удари різними предметами тощо).
Напад не завжди спрямовується на джерело агресивної реакції. Дитина може зірватися на своєму однолітку, іграшках, порвати малюнки, таким чином переносячи свою агресію з того, хто її викликав, на іншого, причому, як правило, того, хто несе в собі меншу загрозу для дитини або викликає менший інтерес.
Агресія з перенесенням, як другий тип фізичної агресії, виникає тоді, коли на основі попереднього досвіду дитина здатна припустити, що за свої агресивні дії по відношенню до дорослого її покарають. Агресивна поведінка в такому разі буде спрямована на людей більш слабких – молодших братів і сестер або товаришів.
Агресія нефізична виникає, як правило, у дітей дошкільного віку. Це передражнювання, пики та гримаси, демонстрація язика, різного роду жести з метою подражнити іншу людину.

Причини виникнення агресивної поведінки

Шукати їх слід у вихованні, спілкуванні з іншими людьми та наростаючих вимогах, що пред'являються до дітей і молодих людей, також варто враховувати і природжені схильності до насильства.
Ряд учених указують на чотири причини агресії:
·       агресія як інстинкт, що виникла у процесі еволюції та служить людині для збереження виду. Це природна агресія, необхідна в боротьбі за виживання. Такої думки дотримувалися Зігмунд Фрейд і Конрад Лоренц;
·       агресія як реакція на фрустрацію, тобто стан, який характеризується хвилюванням, пригніченістю й є наслідком неможливості виконати намічену раніше мету або реалізувати важливу потребу. Іноді такий стан може призвести до невротичних розладів;
·       агресія як звичка народжується з інтенсивних неприємностей, що часто повторюються, переживань, фрустрації, які супроводжуються сплеском негативних емоцій. Фіксації агресії при цьому у значній мірі сприяє взаємний уплив один на одного членів неформальних груп, темперамент людини та відсутність у неї толерантності;
·       агресія як придбане бажання проявляється в емоційній реакції гніву. Ступені прояву гніву дуже різноманітні – від обурення та незадоволеності до злості.
Сьогодні більшість дослідників агресивної поведінки доходять висновку, що така поведінка так само вивчається, як і багато інших видів поведінки людини, та, відповідно, завжди можна знайти причину агресії. Як правило, в її основі лежать незадоволені потреби дитини, такі як відсутність похвали, відчуття причетності до групи, відчуття своєї цінності та значущості.
Виникненню агресивної поведінки сприяють: пережитий досвід якої-небудь форми насильства (фізичного, психологічного, сексуального тощо; відчуття безпорадності, приниження, злості або відчаю, небезпеки, самотності, що наростає; схильність до девіації, залежності, протиправної поведінки).
Основна риса агресивних дітей – це надмірна запальність, що важко стримується. У такі моменти в дитини виникають проблеми з контролем своєї реакції на негативні стимули, які її викликали.
Агресивність дітей і підлітків може проявлятись у різних формах: це фізична агресивність; словесна агресивність, сварки, прокляття; надмірний критицизм; агресивність, що виражається криком; тупання ногами; ляскання дверима; псування чужої власності; надмірна дратівливість, що проявляється запальністю й так далі.
Одним із чинників, що сприяють виникненню агресивної поведінки, є марне витрачання часу. На жаль, перегляд телевізора сьогодні – найпоширеніший спосіб заповнення вільного часу в дітей і підлітків, але саме телебачення має серйозний уплив на формування агресивної поведінки.
Діти відтворюють агресивну поведінку, побачену у фільмах, засвоюють її та застосовують у інших ситуаціях. Їм дуже складно відділити реальність від вигадки, тому деякі сцени й образи переносяться дітьми в їх власне життя, вони ототожнюють себе з іншою людиною або персонажем фільму. Важливо розуміти, що телевізійні сцени насильства є подвійною причиною жорстокої поведінки дітей і підлітків: вони сприяють бажанню наслідувати побачену раніше модель поведінки, а також підвищують рівень тривожності, який є причиною агресивних реакцій.
Сцени насильства, що показуються по телебаченню, викликають такі негативні зміни в особистості дитини:
·       сприяють формуванню агресивної поведінки та підвищують рівень агресії по відношенню до однолітків;
·       провокують агресивні фантазії;
·       притупляють нормальну емоційну реакцію на агресію та ведуть до переконання, що агресія є поширеним і соціально припустимим явищем;
·       руйнують сприйняття справжньої ролі насильства в суспільстві та сприяють формуванню відчуття загрози з боку зовнішнього світу;
·       заохочують дітей придумувати нові форми агресивної поведінки, які не були показані на екрані.
Для молодого глядача практично всі телепередачі мають освітній характер, під впливом телебачення в його свідомості формуються певна картина світу й інколи спотворений образ людини. Численні дослідження показали, що систематичний перегляд сцен насильства на екрані має величезний негативний уплив на подальшу поведінку молодих людей.
Викликає тривогу й дія на психіку дитини комп'ютерних ігор, оскільки більшість із них наповнена агресією, насильством і руйнуваннями. Найбільш небезпечними прийнято вважати ті ігри, в яких гравець повинен боротися з різного роду страшними істотами, вести віртуальні військові дії й таке інше.
 Атмосфера, що панує у сім'ї, має величезний уплив на розвиток дитини.

Якщо атмосфера вдома наповнена дружелюбністю, взаємною любов'ю та злагодою, дитина одержує правильний зразок поведінки, а порушення в сім'ї міжособистісних відносин може призвести до формування небажаної поведінки. Дитина, яка росте в домі, повному сварок і скандалів, через якийсь час і сама починає проявляти агресивну поведінку.
Небезпечною для правильного розвитку особистості дитини є також розбіжність думок батьків та інших членів сім'ї (бабусь і дідусів) у відношенні до певної моделі виховання. Відсутність єдиного цілісного підходу ускладнює формування характеру в дитини та впливає на підвищення збудливості й агресивності.
На агресію впливають і суворі форми покарання за неправильну поведінку. На жаль, частіше за все суворе виховання зовсім не зменшує кількість агресивних учинків, а, навпаки, збільшує їх інтенсивність. Часто агресивні батьки підбурюють і підсилюють агресію своїх дітей, заохочуючи їх у певних ситуаціях проявляти войовничу, непримиренну позицію по відношенню до оточуючих.
Коли батьки відштовхують своїх малюків, це теж є важливою причиною бунтарської поведінки дітей. Відсутність ніжності, любові, позитивних прикладів породжує в них стан ворожості, а іноді й агресії. Виховання, що характеризується жорстокістю, відсутністю милосердя, неприйняттям дитини як особи та високим рівнем контролю над її поведінкою, значною мірою сприяє формуванню агресії.
Особливу роль також відіграє стиль виховання, якому притаманні ігнорування, нехтування, коли батьки майже зовсім не цікавиться дитиною, її досягненнями у школі, захопленнями, компанією, планами або амбіціями, не проявляють до неї любові, але при цьому дають максимум свободи.

Школа

Дитина, потрапляючи у шкільне середовище, піддається дії певних норм, що регулюють поведінку учнів. Вона повинна привести себе у відповідність із поставленими перед нею новими вимогами та завданнями, установити контакти не тільки з однолітками, а й з учителями та іншими працівниками школи.
У класі можуть виникати ситуації, що мають негативний уплив на формування навичок правильної взаємодії в колективі. Наприклад, до наростання конфлікту, неприязні, ворожості, а згодом і появи агресивної поведінки можуть призвести неодноразові скарги дітей на одного з однокласників, що виказуються вчителю. У цілому, наявність класів із великою кількістю учнів сама по собі сприяє виникненню агресії, тому що в такому разі легше залишитися непоміченим і уникнути відповідальності за неправильну поведінку.
Іншою причиною агресії є неуспішність. Учень, який одержує погані оцінки, якого постійно лають і критикують, починає демонструвати небажану поведінку, що посилюється все більше. Використовуючи різні захисні механізми, він стає агресивним по відношенню до тих дітей, яких хвалять, тому у формуванні правильних відносин між учнями й дорослими дуже важлива роль учителя. Завданням виховання ж не є пригнічення всіляких проявів агресії дитини, а спрямування дітей з антисоціального у просоціальне русло і замість примітивних поведінкових форм допомогти їм виробити такі форми прояву негативних емоцій, які приймаються та допускаються суспільством.
Чільне місце у вихованні дитини завжди відводилося сім’ї, а тому співпраця з батьками має кілька стратегічних напрямків: 
1.    Психолого-педагогічна просвіта батьків (на засіданнях батьківського всеобучу адміністрація школи, вчителі, шкільний психолог, представники правоохоронних органів, представниками соціальних служб,  піднімаються питання відношень , взаєморозуміння батьків та дітей, ранньої агресії серед дітей та підлітків; як впливають відносини в сім’ї на фізичне та психічне здоров’я дитини.
2.    Організація діяльності батьківського комітету школи.
3.    Участь представників батьківської громади в діяльності ради школи, ради профілактики правопорушень, що сприяє підвищенню авторитету батьків серед учнів та педагогів школи;
4.    Індивідуальна робота з батьками учнів, які потребують посиленої педагогічної уваги через такі засоби впливу як рада профілактики правопорушень, педагогічний консиліум, індивідуальна бесіда з представниками адміністрації, індивідуальна бесіда та корекційна діяльність психолога.

Десять заповідей для мами і тата майбутнього першокласника

·      Починайте «забувати» про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу дома, визначте коло її обов’язків. Зробіть це м’яко: «Який ти в нас уже великий, ми навіть можемо довірити тобі помити посуд».

·      Визначте загальні інтереси. Це можуть бути пізнавальні інтереси (улюблені мультфільми, казки, ігри), так і життєві (обговорення сімейних проблем).

·      Залучайте дитину до економічних проблем родини. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті (наприклад, дайте гроші на хліб і на морозиво, коментуючи суму на той й на інший продукт).

·      Не лайте, а тим більше – не ображайте дитини в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини. На скарги з боку навколишніх, навіть учителя або вихователя, відповідайте: «Спасибі, ми обов’язково поговоримо на цю тему».

·      Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками і дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.

·      Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення – запорука гарного навчання. Були в театрі (цирку, кіно) – нехай розповість, що більше всього сподобалося. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина почувала, що вам це цікаво.

·      Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не згасне.

·      Постарайтеся хоч іноді дивитися на світ очима вашої дитини. Бачачи світ очима іншого – основа для взаєморозуміння.

·      Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те, що щось не виходить, відповідайте: «Обов’язково вийде, тільки потрібно ще раз спробувати». Формуйте високий рівень домагань. І самі вірте, що ваша дитина може все, потрібно тільки допомогти. Хваліть словом, усмішкою, ласкою й ніжністю.

·      Не будуй те ваші взаємини з дитиною на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу. Повага до дитини зараз – фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і в майбутньому.

10 жовтня 2017 року психологічной службою школи було проведено заходи, приурочені Всесвітньому деню психічного здоров`я. 

В цей день ми вчилися спілкуватися в колективі. Та зберегати позитивний емоційний фон класу.

З учнями 5-6 кл. написали міні-твір на тему: "Навіщо потрібен психолог та соціальний педагог в школі". Робили вправи "Промінці сонця", "Абетка настрою".

 Люди завжди усвідомлювали вплив внутрішнього емоційного настрою, розуміли важливість того, щоб залишатися завжди найбільш спокійним духовно. Великі полководці усвідомлювали, що їм ні за що не варто показувати слабину, адже подібний стан здатне міцно засісти в серцях воїнів і зменшити їх прагнення відстоювати інтереси держави.

В кінці 20-го століття люди стали надавати найбільше значення психічних розладів, факторів, які його викликають. Стрес відчувають все - хтось частіше, хтось рідше, все залежить від чинників, які давили на внутрішнє емоційний стан. Як багато людей втрачають здатність ефективно працювати, так само якісно, як до стресу. Це підкошує людей. Найбільш загрозлива те, що людина може постійно переживати ті чи інші стану, які тиснуть зсередини. Сприймаючи це, людина постійно перебуває в жахливому стані, негативно впливаючи на оточуючих і зменшуючи продуктивність своєї праці.

У цей день увагу загострюють на те, що психічне здоров`я потрібно берегти постійно. Якщо не дотримуватися цього принципу, то страждання доведеться переносити завжди, вганяти себе в ще більш згубні стадії, розвивати ризик знайти по-справжньому важке духовне захворювання, що не піддається лікуванню.

Саме тому сучасна людина усвідомив необхідність такого дня. Потрібно підтримувати страждають на шизофренію, хворобою Альцгеймера або просто тих, хто переживає стрес. Для таких людей цей день дуже важливий. Повсюдно тиражуються методи боротьби і запобігання душевних захворювань.

Виникнення дня

Всесвітній день психічного здоров`я був заснований відносно недавно, а саме в 1992 році. Ініціаторами створення були Всесвітня організація охорони здоров`я і Всесвітня організація психічного здоров`я. Цей день визнаний в Організації Об`єднаних Націй, де підкреслюють важливість збереження позитивного емоційного фону і загострюють увагу на згубний дії наступили захворювань.

Зберігайте спокій свого внутрішнього світу

Всесвітній день психічного здоров`я вимагає звертати увагу на свій внутрішній стан і не пускати справу на самоплив. Рекомендується звертатися до медичних установ і консультуватися з психологом, не забувати про рідних, які є найкращим мотиватором, здатним зробити вам легше. Важливо всіляко підтримувати людей з різними видами психічних розладів, бути солідарними з ними.

 

Тема педагогічнаї наради : Творча діяльність як засіб особистісного зростання та гармонізації стосунків учнів і вчителів.

Життя постійно змінюється, підштовхуючи школу так само до змін. Її розвиток вимагає нових форм організації навчального процесу, нових ритмів та методів узгодження системи освіти з вимогами сучасного життя та з потребами особистості. А оскільки учительська праця і педагогічна творчість є синонімами, то необхідно розглядати способи подолання інертності й консерватизму нашої діяльності та способи розвитку творчості кожного вчителя.

Однак світова економічна криза, що зачепила і Україну, накладає свій відбиток і на школу. Частина освітян охоплена байдужістю та інертністю в навчально-виховній діяльності. Вони не переконані, що тільки безперервна самоосвітня робота сприяє підвищенню майстерності, розвитку інтелекту, допомагає долати застарілі педагогічні позиції, адаптуватись до нових умов роботи. Але варто нагадати відомі слова: "Якщо не відчуваєш любові до школи, до дітей, займайся чим хочеш, але тільки не дітьми. Бо робота з дітьми, викладання – це мистецтво, творчість, а не ремесло". І щоб досягти належного рівня викладання будь-якого предмета, потрібно з багатьох методів обрати свій, а маючи багато підручників - не дотримуватися кожного, а комбінувати, вибирати, тобто творити.

Як же подолати інертність, консерватизм і розвивати педагогічну творчість саме у процесі підготовки уроку та його проведення? Отже, саме на уроці забезпечується інтелектуальне збагачення дитини, розкриваються її здібності, нахили та інтереси.

Передусім, до виконання навчальних програм потрібно підходити творчо, бо саме вона орієнтує думку вчителя на творчу побудову уроку.

Структура кожної навчальної програми спрямована на реалізацію основної мети освіти та виховання дітей певного класу і повинна сприяти створенню умов для вільного переходу учнів від одного ступеня навчання до іншого. Тому кожна навчальна тема повинна оновлюватись, конкретизуватись, спрямовуватись на особистість учня і сприяти його освіченості та гармонійному розвитку.

Педагогічна творчість учителя має також важливе значення у побудові структури уроку. Адже, готуючись до уроку, кожен із нас повинен чітко уявляти, кого ми будемо навчати. Одну й ту саму тему в різних класах учитель повинен подати на кількох рівнях, розраховуючи не тільки на класний колектив загалом, а й на групи чи окремого учня.

Багато учителів творчо підходять до побудови структури уроку, шукають ефективні методи і прийоми навчання, які спонукали б кожного учня до активної самостійної пізнавальної діяльності. Звичайно, навіть найвдаліша структура уроку не може бути усталеною. Урок – це педагогічний витвір, а вчитель є його творцем. Однак, обираючи методичні прийоми, слід пам'ятати, що вчитель не може не використовувати педагогічну логіку, та доцільність і дидактичні принципи. Тільки науковістю він перевіряє правильність свого вибору.

З метою розвитку творчого потенціалу вчителя слід приділяти особливу увагу систематичному залученню всіх членів педагогічного колективу до виступів на семінарах різних рівнів, педрадах, конференціях, конкурсах тощо.

Щоб подолати інертність, консерватизм, стати справжнім, творчим учителем, треба вчасно себе оцінити. Бо тільки самоаналіз прискорює розвиток педагогічних здібностей і є одним із найефективніших способів педагогічного самовдосконалення. Об'єктивно оцінюючи свою роботу, вчитель пізнає себе і починає найскладніше: висуває вимоги до себе, а значить, активізує свої власні динамічні духовні резерви. Він стає творцем у педагогічному процесі, а творчість учителя – це ще й управління самим собою. Сьогодні у школі потрібен не просто "урокодавець", а творчий учитель, який повинен усе життя працювати для того, щоб навчання приносило радість і задоволення кожній дитині, було ефективним і плідним.

Для стимулювання творчого пошуку вчителя, розвитку творчих здібностей учнів необхідно передбачити проведення нестандартних уроків. Під нестандартними уроками ми розуміємо такі уроки, які позбавлені звичайних шаблонів, мають загальний, об'єднуючий початок – елементи рольової гри. Нестандартні уроки обов'язково містять творчі ситуації, які збуджують до співробітництва і співтворчості на уроці. Найчастіше в практиці роботи шкіл використовуються такі нестандартні уроки, як конференції, диспути, змагання, КВК, спектаклі, усні журнали, уроки-загадки, уроки-мандрівки тощо.

Духовне життя дитини повноцінне лише тоді, коли вона живе у світі гри, казки, музики, фантазії, творчості... Ми повинні навчати і виховувати так, щоб дитина почувала себе шукачем і відкривачем знань. Тільки за цієї умови одноманітна, напружена праця, стимулююча робота школяра забарвлюється радісним почуттям і може принести маленьким людям переживання творця. (В. О. Сухомлинський).

На сучасному етапі в школі створюються сприятливі умови для розвитку педагогічної творчості вчителів і підвищення на цій основі результативності навчально-виховного процесу.

Нині існує два наукових підходи до керівництва творчими процесами: оволодіння алгоритмами творчого процесу й побудова відповідних моделей різноманітних творчих рішень і створення найсприятливіших умов для творчої діяльності педагогів. Слід зазначити, що ефективний розвиток педагогічної творчості і самореалізація вчителя можливі тоді, коли діяльність школи будується з урахуванням особистості вчителя, його ініціативи та здібностей, на колегіальній роботі вчителів, на їх відповідальності за наслідки навчально-виховної роботи з учнями.

Аналіз вітчизняної та зарубіжної психолого-педагогічної літератури, стан вирішення цієї проблеми в практиці роботи загальноосвітніх шкіл, ліцеїв, гімназій, дозволили визначити такі основні педагогічні умови, які сприяють творчій діяльності, самореалізації особистості вчителя:

  • забезпечення можливості реалізації вчителем своїх здібностей у найважливішій сфері його життєдіяльності – трудовій, а саме: у навчально-виховному процесі, у пізнавальній роботі з учнями, у системі підвищення кваліфікації з метою самоутвердження вчителя, розвитку в нього почуття самоповаги;
  • сприяння самовизначенню кожного вчителя в усіх сферах внутрішкільного життя через індивідуальний вибір;
  • детальне вивчення найбільш значущих для вчителів видів громадської діяльності і сприяння вияву особистості кожного вчителя у певному виді громадської діяльності для його самовизначення, самоутвердження й самореалізації через них;
  • створення творчої атмосфери, здорового морально-психологічного клімату в колективі;
  • утвердження в колективі демократичного стилю спілкування, свободи критики, творчих дискусій;
  • забезпечення вільного часу вчителя (реалізація у практичній діяльності ідей інтенсифікації праці, оптимізації навчально-виховного процесу, наукової організації праці) з метою створення умов для самореалізації особистості вчителя на дозвіллі, підвищення його загальної культури;
  • своєчасна позитивна оцінка діяльності вчителя для розвитку в нього почуття задоволення;
  • забезпечення естетичних умов праці.

Розвиток педагогічної творчості вчителів і підвищення результативності навчально-виховного процесу залежить від психолого-педагогічних умов, правильно визначених шляхів розвитку та реалізації творчої педагогічної діяльності та особистісних якостей учителя. Отже, педагогічна діяльність – це передусім діяльність творча.

Без творчості неможливі ні виховний, ні навчальний процеси. Бо подібно до того, як скульптор ліпить свої скульптури, художник пише картини, а ювелір обробляє коштовне каміння, учитель творить нову особистість, яка житиме в цьому суспільстві, стане його невід'ємною часткою.

 

Захід на тему: "Профілактика негативних явищ (наркоманія)"